ЖИВИ, ОЛЕКСІЮ, ЖИВИ ЩЕ ДОВГО!
Якби не розпорядок дня, вивішений біля входу на дверях, і не люди у білих халатах і марлевих пов'язках, це відділення ніяк не відрізнити від інших. Тут тепло, світло і затишно. На стінах приймального відділення – малюнки дітей, виконані яскравими барвами на звичайних учнівських аркушах, підписані незграбним дитячим почерком. На них сонце, різнокольоровими фарбами переливається веселка, домівка, мама, тато, дідусь з бабусею, тобто все те, що поміщається в дитяче уявлення про щастя. Трохи далі в рамках – надзвичайні, майстерно виконані, кольорові картини, по-декуди - з чудернацькими істотами, фантастичними сюжетами, які малювали талановиті онкохворі діти. Всі вони чимось особливі –і найкращі для своїх батьків. Проте всім цим малюкам вдалося вкрасти у життя лише жменьку щастя, а далі, як страшний вирок, діагноз – рак. Після цього - білі лікарняні стіни, які для багатьох із них стали останнім прихистком у цьому житті… Дітлахи у супроводі мам та бабусь уважно роздивляються несподіваних гостей. Вони нічим не відрізняються від звичайних, там, за порогом лікарні. От тільки майже всі вони – лисенькі і на тоненьких рученятах — сліди від крапельниць. На дверях палат — список процедур, розписаних для кожного пацієнта. Це Київська обласна лікарня, відділення дитячої онкогематології.
Тут з вересня знаходиться на лікуванні Олексій СУХОСТАВСЬКИЙ, якому ще немає і шести років. До Олексія нас не пропустили, але у холі для відвідувачів вийшла мама хлопчика, Ірина Миколаївна. Стомлена від безсонних ночей, в очах – глибокий смуток. Ми говоримо з нею про лейкоз, такий діагноз поставили лікарі її сину. Кожна сім`я, що стикалася з дитячими онкозахворюваннями, розкаже (кожна по – своєму) про цю страшну хворобу, яка здатна перекрутити життя на свій лад. Але вони схожі в одному: у тому, як несила дивитися у недитячі очі своєї дитини, що страждає від болю. Дивитися і знати, що ти всім своїм серцем готовий допомогти своїй кровинці, але порятунок - такий далекий. Тому що втрачено багато дорогоцінного часу, а від своєчасного діагностування онкохвороби залежить життя. І це життя - твоєї дитини.
Так сталося і з Олексієм, якому діагноз встановили майже через рік гірких поневірянь по лікарнях. Саме тому, що дитина не завжди може чітко сформулювати свої скарги й відчуття, а у педіатрів відсутня онкологічна настороженість: у разі відсутності видимої пухлини розвиваються інші симптоми, які можна приписати звичним для дитини інфекційним захворюванням (а поставити правильний діагноз не завжди можуть навіть у головному онкоцентрі країни) діагностували онкозахворювання у Олексія зі значним запізненням. Мама Олексія говорить, що у нього цілий рік трималася незначна температура ( трохи більше 37 градусів), йому ставили «бронхіти, грип, ОРЗ, аденоїди», інколи – температура зашкалювала за 40, але лікарі припустилися жахливої помилки.
Все сталося на морі цього літа, куди поїхала Ірина з хлопчиком, щоб оздоровитися та підлікуватися морським повітрям від частих і тривожних нездужань. «Олексію стало дуже погано, у нього побіліли губи, його лихоманило. Ми повернулися додому, у Бучу, це було якраз 24 серпня – почалися свята, які тривали три дні. Нікого не можна було знайти, лікарня була закрита, я шукала лікаря, дзвонила всім, кого знала аби тільки допомогли. Нарешті дали у міській лікарні направлення у Боярську дитячу лікарню, у дитячу гематологію, а коли ми приїхали туди, то нам сказали, що у них навіть такого відділення немає і направили в обласну, на Київ. У цей час в Альоші гемоглобін упав вже до критичної межі. Нам зробили аналіз і тоді мені сказали: «Так, це наш пацієнт». А я іще і тоді, до останнього, не розуміла, що це – за хвороба. Вже мова зайшла про курс хіміотерапії,- лише тоді я все зрозуміла, але все одно не могла до кінця повірити, що все – це про нас. Спочатку було дуже важко, морально. Потім приїхала до нас бабуся, яка зараз також тут, з нами.
Галина Петрівна, бабуся Олексія, виховала двох дочок, обох видала заміж. Все було як у всіх: діти вивчилися, розлетілися з дому у широкі світи, потім завели свої сім`ї, ставали на ноги, з`явилися діти.
Ірина спочатку працювала у Києві, потім на запрошення старшої сестри переїхала у Бучу, тут влаштувалася у міськраду. Їй дали кімнатку у гуртожитку, на Островського, 6. Галина Петрівна все життя пропрацювала вчителькою у с. Іванкове - це 20 км від Чорнобиля, звідки родом мама Олексія. Щоб допомогти Ірині, якій тоді було зовсім непросто (пошуки житла, роботи), Олексія забрала бабуся до себе, коли йому виповнилося 2,5 роки, у Іванків. Альоша вже підріс та сім`я, на жаль, на той час розпалася. Через рік, коли Альошу можна було віддати у дитсадочок, Ірина влаштовує сина у Бучанський ДНЗ №1 «Сонячний».
«Вже десять років як я на пенсії, але продовжую працювати, треба ж Ірочці з маленьким синочком допомогти, - каже Галина Петрівна. - Альоша дуже гостро реагував на те, що мама розлучилася з його татом, він взагалі дуже емоційний, вразливий, можливо, це також зіграло свою роль… Ми не знали, що у Альошиного тата вже на той час була друга сім`я, це стало відомо, коли той приїхав до нас на Новий рік. У них були дуже хороші стосунки, і з Іриною він також спілкувався, проте так все сталося… Жінка схвильовано замовкла. - Тато взяв Олексія на новорічне свято, він був у чудовому настрої, ніщо не передвіщало біду, а через два дні у Альоші раптово піднялася температура – за 40, і тоді ми вже дізналися, що у Андрія (Альошиного тата) – інша сім`я. Сказав про це нам Альоша… Жінка тримається, щоб не розплакатися, але самі сльози зрадливо течуть по її згорьованому обличчі.
Завідуюча дитячим садочком «Сонячний», який розташований у м. Бучі, Галина Михайлівна Поліщук пізніше, коли ми зустрілися, говорила про Олексія лише хороші слова: «Дуже розумний хлопчик, надзвичайно жвавий, хоча останній рік садочок він мало відвідував, все більше – хворів, а коли ми дізналися про те, що Олексію поставили такий страшний діагноз, то всі наші садочки відгукнулися на прохання по допомогу. Батьки наших вихованців з багатьох садочків допомогли, і зараз продовжують телефонувати, а учора ми передали 10,5 тисяч гривень мамі у лікарню, - це невелика сума, і ми розуміємо, що це – крапля в морі, але чим можемо, тим будемо допомагати».
Слово «онкологія», безумовно, у кожного з нас викликає страх. А говорити про дитячу онкологію взагалі важко. Сумна статистика свідчить: щорічно ряди онкохворих дітей поповнюють тисячі малюків. За кожною такою історією - конкретна дитина, сім`я, яка бореться за порятунок. І це також не дає нам права мовчати.
Говорить мама Ірина Миколаївна: «У Олексія знайшли ракові клітини, двічі йому брали пункцію, а з вересня він став проходити перший курс хіміотерапії. Від цього у нього почало сипатися волосся. Лікар сказав, щоб обстригти. Сестра учора привезла машинку, але поки що мені не вдається умовити Альошу.
Каже: «Хочу бути суперблискавкою, а який же я тоді буду супергерой?!».
Взагалі він у нас – дуже бойовий.
Лікарі, поки робили пункцію, ушістьох ледве втримали - відбивався. Кажуть: «Він у вас – борець!». Правда, сьогодні вранці Альоша заговорив, що віднині буде лікарем, сказав бабусі, що «буде лікувати лише дорослих, а то діти багато плачуть». Трохи став дратівливим, бо у палаті ми перебуваємо одні, немає з ким гратися, кожен день потрібно щось придумувати. До інших діток (так, діток тут багато, у палаті і по четверо, і по п`ятеро лежать) приходять волонтери, діти з київських шкіл, разом проводять заняття, малюють, збирають пазли.
Взагалі для онкозахворювань чи не найбільшою проблемою є пошук потрібного донора. Діти, які хворі на онкологію, часто гинуть лише тому, що батьки не можуть знайти донора або забезпечити систематичність лікування.
У Альоші 1 група крові (+), не всі донори, на жаль, йому підходять, але є ще кілька чоловік, які вже готові здати кров… На моє запитання: «Чи дорого коштує донор?» - Ірина Миколаївна говорить, що поки що вдавалося донорів знаходити самотужки (на виручку прийшли родичі).
Окрім того, що курс лікування є довготривалим, він є ще й дороговартісним. Так, одна ампула ліків іноді може коштувати тисячу гривень. На лікування Альоші за неповний місяць вже пішло більше 20 тисяч гривень, але мама Олексія сподівається, що все у нього буде добре. Вона звертається по допомогу до всіх, хто може допомогти Альоші. Коли дитині терміново треба робити операцію, або купити ліки для хіміотерапії, то для сім`ї, яка бореться за життя своєї дитини, кожні 5-10-20 грн є на вагу золота!
Я розумію, що іноді так складно достукатися до людських сердець, але допомогти врятувати хлопчика можна. Ваша допомога може бути вирішальною. Знайдіть себе серед тих, хто вже допоміг Олексію Сухоставському: дитячі садочки «Сонячний», «Пролісок» (м. Буча), Бучанська міська рада, ВГО «ФРОНТ ЗМІН» (за підтримки О. Чернецького), Ю Денисенко, адвокат та ін.
Реквізити для зарахування коштів:
Реквізити для зарахування коштів:
Одержувач: Сухоставська Ірина Миколаївна
Рахунок одержувача № 26207054955001
Код одержувача: 2860608183
Назва банку: Філія АКБ «ІМЕКСБАНК» в м. Києві
Код банку: 300766
Місцезнаходження банку: м. Київ, вул. Л.Первомайського, 4
Призначення платежу: «Благодійна допомога на лікування сина Сухоставського Олексія»
http://www.bucha.com.ua/index.php?newsid=1151066655
В принципе, женщина может и промолчать, но дело в том, что у женщины нет такого принципа.
0