Еще одна статья:
Наше життя належить лише нам, і потрібно мати неабияку мужність, аби лишатися самим собою навіть за умов упевненої в собі й переконаної в своїй правоті несправедливості.
Про Крим дедалі частіше говорять із спортивним азартом. Мовляв, чи слід уже з ним прощатись, чи є можливість лишити його собі? Перейде чи не перейде? Заберуть чи не зможуть? Говорять, як про об'єкт геополітичної уваги, як про предмет торгу.
Говорять із позицій патріотизму й реваншизму, апелюють до гідності й здорового глузду, наводять аргументи, роблять прогнози, передбачають розвиток ситуації.
Застерігають про можливі проблеми, чи навпаки – заспокоюють і радять не панікувати. Так чи інакше – ведуть розмову термінами політиків, термінами людей не надто чесних і не надто поблажливих.
Мабуть, так і потрібно говорити, не знаю. Потрібно перейматись політичним майбутнім, питаннями територіальної цілісності, проблемами оборони, перспективами економічного розвитку.
Мене натомість від початку турбує одне – люди, чиї живі обличчя вихоплюються час від асу телевізійними камерами та об'єктивами журналістів. Незалежно від того, чиї прапори висітимуть на адміністративних будівлях Криму – що буде з цими людьми?
Адже так чи інакше вже ближчим часом хтось із них опиниться перед вибором – лишатись чи виїжджати, пристосовуватись до нових обставин чи не зраджувати себе й шукати інше місце для проживання.
Адже геополітика лише на перший погляд стосується державних кордонів, прапорів та законів. Куди глибше й безпосередніше вона стосується кожного з нас, наших родин, наших друзів, наших знайомих.
Я слухаю сьогодні заяви лідерів кримських татар і розумію, що політика – це не російські КПП, політика – це майбутнє цих людей, які вкотре в своїй історії опинилися сам на сам із неконтрольованою небезпекою.
І в цій ситуації особисто мене куди більше хвилює саме доля цих, цілком конкретних, реально присутніх там людей. Що з ними буде після шістнадцятого березня? Як їм слід себе поводити? Якою буде щодо них політика місцевої влади?
Адже зрозуміло, що вони нікуди не поїдуть, що в них просто немає іншої України, що їхня Україна саме тут, і їм напевне немає куди їхати. Отже, так чи інакше вони змушені будуть заручниками ситуації, заручниками політики. Тому, говорячи про політику, пам'ятати слід саме про них.
Мені здається, сьогодні багато хто забуває, з чим нам усім цілком можливо доведеться мати справу. Адже кожен політичний конфлікт, кожен переділ кордонів і зміна паспортів – це, перш за все, безкінечні й такі реальні життєві трагедії, ламані долі, сльози, біди і розпач конкретних людей.
Тих людей, від імені яких сьогодні говорять політики. Говорять, насправді зовсім не переймаючись тим, що з цими людьми буде вже завтра, після того, як буде прийнято чергові закони, декларації та угоди.
Про людей зазвичай ніхто не згадує.
Їх традиційно використовують у якості живого м'яса, на яке можна посилатись, вирішуючи свої проблеми, реалізовуючи свої плани й заліковуючи власні комплекси.
Ними прикриваються, провадячи свою, не надто чисту й чесну політику.
На них посилаються, роблячи свої не зовсім адекватні заяви.
Щодо них роблять заяви та висловлюють погрози. При цьому, певен, про них ніхто насправді не думає.
Їхня доля, переконаний, не цікавить нікого взагалі.
Їхнім майбутнім переймаються в останню чергу.
Але щойно зміниться ситуація, щойно будуть оголошені результати їхнього референдуму, саме вони – люди, які тут живуть, і які нібито і є причиною всіх цих подій – змушені будуть давати собі раду з новими обставинами, з новою реальністю, змушені будуть вирішувати нові проблеми, змушені будуть боротися за своє майбутнє.
Ніхто з них не говоритиме про геополітику, ніхто не займатиметься аналізом економічного стану – вони просто змушені будуть якось виживати, вибиратися з тієї біди, що сталася, якось дбати про себе та своїх рідних.
Оскільки ніхто крім них дбати про це не стане.
Оскільки нікого крім них не цікавить їхнє майбутнє.
Оскільки наше життя належить лише нам, і потрібно мати неабияку мужність, аби лишатися самим собою навіть за умов упевненої в собі й переконаної в своїй правоті несправедливості.
Сергій Жадан
Renault Grand Scenic ІІІ (2011) дизель 1,5 110 л.с., механика - Крокодил
Volkswagen Polo 1.4 (2011) 85 л.с. + робот DSG 7ст + кондей - рабочая - был
Logan Ambiance 1,4 (2008) 75 л.с. + ГУР + передние ЭСП + ГБО by rk03 - был
Deawoo Matiz 0.8 (2002) 52 л.с.- был
0
