Наші перемоги над даїшніками - пропоную ділитися цікавим досвідом (Сторінка 1 із 2)

Це сталося кілька років тому - я нічого не вигадую, хіба що можу пропустити окремі незначні деталі. Формально я був не правий, але допоміг прокол даїшніка. Я був у справах в Ромнах (Сумська обл.), потім мав їхати на Київ. Дороги не знав, орієнтувався по карті. На виїзді з міста стояв мобільний пост ДАЇ, головна повертала праворуч, а прямо йшла другорядна. Вказівника не було, я до останнього моменту не міг вирішити куди їхати, і врешті-решт обрав другорядну, бо вона виглядала солідніше, всі зустрічні їхали по ній і здавалося, що попереду розв’язка. Коли проїжджав мимо даїшніка, той зробив якийсь незрозумілий жест жезлом (схожий як коли вони виловлюють машину на широкій дорозі з 3-4-го ряду). На своїй смузі я був один, але назустріч їхав цілий потік машин, тому я вирішив що це не для мене і далі повз на своїх приблизно 40-50 км/г, шукаючи потрібний поворот. В дзеркало заднього огляду я побачив даїшніка, що швидко біг до свого авта, одразу ж зупинився, здав назад, вийшов з машини. Далі між нами відбулася така розмова:
Я: Ви якось дивно паличкою махнули, я не думав, що це мені.
Д.: (дещо пихато, але щиро) - Це не паличка, це - мій хліб!
Я: (удаючи, що не почув) - Я тут вперше, не знаю дороги, мені треба на Київ.
Д.: Вам треба було повернути праворуч.
Я: Дякую, але чому ви мене зупинили, я ж нічого не порушував?
Д. (суворо з докором): Ви порушили ПДД, ст. Х пункт ХХ, якщо головна повертає праворуч а ви їдете прямо, то повинні увімкнути лівий поворот.
Я: Мені це правило відоме, тільки я взагалі не знав, куди їхати, рішення прийняв в останній момент, тому нічого не показував.
Д.(твердим голосом): Ну що ж, будемо складати протокол.
Я: Який протокол? Я ж вам пояснив, що не знаю дороги, їхав 40 км/г, дякую що підказали напрямок, тепер знаю куди їхати.
Д. (рішуче): Протокол!
Жінка: (вийшовши з машини, емоційно) Ви повинні допомагати учасникам руху, а не створювати нервову обстановку через притягнуте за вуха порушення. Нам ще їхати 400 км!
Д. (самовдоволено): Я нічого не притягую, ви порушили правила і я складу протокол
Я: Але ж ви самі розумієте, що це незначне порушення особливо зважаючи на те, що машина транзитна! Ви цілком можете обмежитися усним попередженням. Я вважаю, що ви зараз на порожньому місці створюєте конфліктну ситуацію замість того, щоб виконувати свої обов’язки!
Д. (усміхаючись): Вважайте що хочете. Можете зазначити це в протоколі.
Я: Гаразд. Я там обов’язково зазначу, що ви сказали "Паличка - це мій хліб"!
Д. (сторопіло): Та то я пожартував...
Я: А це ви не мені будете пояснювати. Я ще напишу окрему заяву і сьогодні ж передам її в ГУ МВС. Ви не дивіться, що на машині харківські номери - я живу в Києві і знаю куди мені треба звернутися. А з хабарниками самі знаєте, що роблять.
Д. (знервовано): Та ж кажу вам, що це був жарт! Що ви собі взагалі дозволяєте!? Ану відкривайте багажник, я хочу його оглянути!
Я: Навіщо вам мій багажник?
Д. (офіційною скоромовкою): У мене є підозра, що ви перевозите в машині наркотики та зброю.
9-річна донька: (виходячи з машини) Мамо, що вони хочуть?
Жінка. (неголосно, але так щоб почув даїшнік) - Грошей. Повертайся в машину.
Я: Гаразд, я вам покажу багажник. Але спочатку ви покажіть мені ваше посвідчення! Я хочу виписати з нього дані. (дістаю блокнот і ручку, щоб записати номер жетона та інші відомості).
Д. (неохоче) - Дивіться!
Я: (звертаючись до жінки) подивись уважно на фотографію, це він?
Жінка: Та він, хто ж іще.
Д. (смикаючись): Та звичайно я. Ви що собі думаєте?
Я: А звідки я знаю? Якщо у вас такі жарти про паличку, то може ви і з документами жартуєте.
Д. (ніяково): Та побійтеся Бога! Ну пожартував невдало, що ви причепилися як ґедзь?
Я: Нічого собі жарти! Зараз я запишу номер вашої машини і відкрию багажник (іду до даїшного авта, записую в блокнот його номер і час події, потім повертаюся назад).
Д. (простягаючи мені права): Нічого не треба показувати, візьміть ваші документи.
Я: І що?
Д. (вимучено):  Щасливої дороги!
Я: Дякую. (сідаю в машину, розвертаюся і їду на Київ вже без пригод)