Львів - Краків (Катовіце) - Відень - Будапешт (звіт, ч.1 - Польща)

Про підготовку читайте тут: http://logan.in.ua/viewtopic.php?id=6038

Частина 1: Польща

Отже, якщо коротко – ура! Поїздка вдалася саме так, як і було заплановано (з мінімальними відхиленнями). Загальний пробіг – близько 1800 км. Маршрут (в дужках – транзитом): Львів-Шегині-(Перемишль)-Краків-(Жешув)-(Катовіце)-Хоржув-Пщина-(Братислава)-Відень-(Братислава)-Будапешт-Ужгород-Львів.

05.08
Напередодні ввечері я залив повний бак (40 л до залишку) 98-го безнизу на ОККО по 7.99 грн/л. Виїхали о 6.30 в сторону Шегинь, так як було прийняте рішення переходити через кордон саме там. GPS вперто хотів нас відправити до Краковця аж до самого кордону (як потім виявилось, не дарма). Приїхавши на кордон встали в чергу з приблизно десятка машин, яка потім дивним чином розрослася до неймовірної кількості попереду нас, ззаду нас, а також справа та зліва. Дуже багато хитропиких, які перлися без черги, в тому числі і поляків.    Підходять, питають – можна попереду стати? Я в таких випадках казав – вагітний? Після цього відходять, але ті що стояли попереду, чомусь мали більше добра в сердці, і пропускали...    Ну, менше з тим – добралися до української частини, прикордонник видав папірець, з яким треба пройти митний та паспортний контроль. На митниці запитали – що везу, я кажу – везу жінку у відпустку  . Добралися до поляків, саме через яких, думаю, і робляться такі велетенські затримки: перевіряють кожну машину (українську, польську – без різниці).  Ходять з песиками, які деколи радісно виляють хвостами, їх запускають в салони де пони топчаться по сидінням і панелям. Нас така участь минула, на щастя, хоча ми дуже переживали за м'ясний пиріг, який взяли з собою в дорогу  . Підійшов польський прикордонник, забрав паспорти, ввічливо запитав куди їдемо, кажу – Відень, я по справах, жінка відпочити (в мене бізнес-віза, в жінки – туристична). Попросив підтвердження того, що ми їдемо саме до Відня (я йому рахунок з готелю  ), запитав чим займаюся, де працюю... Гг. Потім дійшла черга митника, який простукав машину, глянув під капот, попросив відкрити валізи. Ми йому на всякий випадок сказали про м’ясний пиріг  , бо бачили здоровий плакат «хвороби не мають кордонів», з перекресленими продуктами харчування. Це його не зацікавило (мабуть добре поснідав зранку  ) і дали нам зелене світло – «прощай радіаторний рай, Каліфорніє – зустрічай!    » (c) Тачки. В’їхали ми на територію ЄС в 14.30 за укр. часом, що складає 7 годин очікування       . No more Шегині, хоча підозрюю що це справа фарту, і на інших переходах не факт що може бути швидше. В будь якому випадку – Шегині тепер не радив би нікому. 

на кордоні

Перші кілометри на польських дорогах здалися дещо напруженими, бо я ж свідомий, намагався чесно дотримуватися швидкісного режиму в 90 км/год, але досить швидко, після того, як нас почали обганяти якісь дирчики, зрозумів що то була хибна тактика    На однорядках їздять в середньому 100 км/год, правда було дуже багато ремонтів по дорозі аж до самого Кракова – видно, що поляки ретельно готуються до Євро-2012, кожен євроцент доходить до кінцевого призначення.    В Жешуві попали в добрячу пробку, звідки вибиралися десь з годину – добралися до пункту призначенння в Кракові аж біля 7-ї за місцевим часом. Цей відрізок був найповільнішим  і тому найважчим за всю поїздку  . В’їхавши до Кракова за допомогою GPS (незамінима штука!) досить швидко знайшли гостел (дуже близько до центру). Правда, своєї парковки в ньому не було, довелося скористуватися послугою платної парковки сусіднього готелю, 4 злотих на годину (разом я заплатив за 14.5 годин 58 злотих, що на наші гроші складає приблизно 160 грн).

Розмістивши речі в нашій кімнаті пройшлися вечірнім Краковом, та повечеряли місцевими стравами, запивши смачним пивом Zywiec  . Правда були сильно замучені, то ж за деякий час повернулися і повкладалися спати  . Наш номер (взагалі-то це була лише кімната в апартаментах на 3 номери з загальною кухнею та зручностями, але досить затишно і приємно – достатньо, щоб переночувати одну ніч) знаходився в декількох кварталах від рецепції гостелу, з не дуже приємним виглядом на вулицю під реконструкцією, але дуже приємним інтер'єром.

06.08

вулиця та фрагмент інтер’єру

Зранку був сильний дощ, але швидко визирнуло сонце і ми продовжили наше знайомство з містом, яке дуже нагадувало Львів, але є значно чистішим і охайнішим, а люди там дружелюбні та привітні.

замок в старому місті

Вісла

Така собі вуличка

Паркуються всі в строго відведених місцях (не на тротуарах, не на газонах), бо інакше оштрафують. Коли ми припаркувалися біля замку і пішли шукати паркомат, то невдовзі біля машини намалювався мен в жилеті і з блокнотом в руці – явно з наміром переписати номер (ми трохи затрималися біля паркомату)  Порозумілися, кажу – я ж заплачу, але не так швидко, бо глючить ваш паркомат, ок – знайшов інший, приніс талончик і поклав під лобове. Мен заховав блокнот, кивнув головою і пішов собі далі. 

типовий Львів, площа Галицька

Вже після обіду ми вирушили до основної мети нашої святкової поїздки, присвяченої 10-ти рокам одруження і 12-ти знайомства    – а саме пригороду промислово-шахтарського міста Катовіце під назвою Хоржув, де на місцевому Stadion Slaski ввечері повинен був заграти файний гурт U2, який нам обом дуже подобається. Квитки на цей концерт були куплені ще ранньої весни – цікаво, що найдешевші ми не встигли купити, бо вони були розпродані за 2 дні після початку продажу, довелося купувати зовсім недешеві (100 євро) але зручні сидячі місця на трибуні.

З Кракова до Катовіце веде комфортна платна автострада А4 з обмеженням 130 км/год, яка тим не менш де-не-де переривається ремонтними роботами, сповільнюючими рух до 50 км/год. На під’їзді до неї і на виїзді стоять шлагбауми з будками – для оплати готівкою або картками. Над кожною смугою висить велика табличка, що вказує на спосіб оплати – картка або готівка, її видно здалеку, щоб був час перестроїтись в необхідну смугу руху. Оплативши по 6.5 злотих на обох пропускних пунктах добралися до Катовіце, досить пошарпаного але великого міста з явно промисловим нахилом. Ми там особливо не хотіли зупинятися, то ж просто проїхали в напрямку до стадіону, куди вже почали зтікатися перші з тих 60 тисяч глядачів, які були потім присутні на концерті.

Я вирішив (як потім виявилось – правильно зробив) не паркуватися на самому стадіоні, а залишити машину на безплатній стоянці під мостом біля заправки за 3.5 км від місця концерту. Час відкриття входу для глядачів на квитку був вказаний 17.00, ми прибули десь о 18.00 і єдиною перешкодою потрапити на наші місця виявився мій старенький фотоапарат, який не сподобався охоронцям через його 12-кратний зум.     Я намагався їх переконати, що це навіть не дзеркалка – співчутливо усміхалися але були непохитні, запропонувавши залишити фотік в машині або в камері схову за 50 злотих (~150 грн). Я кажу – в мене машина взагалі в іншому місті, а живу я ще далі.    Поспівчували, «але мамо ордера – пускаємо тилько явні мильниці, прошу пана».     З двох альтернатив – топати 7 км до машини і назад або віддати 50 злотих, жаба підказала що краще перший варіант, і для здоров’я корисніший  . В подальшому в цей вечір я зробив кілька лайняних знімків своєю нокією, які я навіть не хочу показувати, хіба що кілька:

бродіння глядачів в очікуванні шоу

грандіозна сцена, на якій до 9-ї години розігрівав публіку досить непоганий британський гурт, назви якого не знаю   

Публіка також сама себе розігрівала періодичними хвилями. До речі, в одному секторі помітив 2 українских прапори – ми були явно не єдиними українцями на цьому концерті, що було дуже і дуже приємно! 

Залишивши дружину спочивати на травичці біля стадіону почимчикував до машини і по дорозі вже бачив, що люди починають паркуватися хто де як може – на газоні, на тротуарі, бо вільного місця на підходах ставало все менше та менше. Прикупивши пива та води про запас на заправці біля стоянки повернувся на стадіон, усміхаючись старим знайомим охоронцям, які тим не менш попросили викинути корок від пластикової пляшки, бо не можна, а вже на вході на трибуни попросили допити пиво    . Досить строгі заходи безпеки, але все дуже толерантно, ніхто не штовхався, всі входи відкриті, люди безтурботні та щасливі (згадую концерт Роберта Планта в Києві - повна протилежність, тоді були відкриті пару воріт на весь Олімпійський, запуск глядачів, Беркут,  бійки.. брр  ). А тут повний респект і уважуха організаторам   

По периметру по один бік розмістилися намети з перекускою та символікою U2,  по іншу біотуалети – full service, витрачайте ваші гроші собі та нам на радість (туалети – безкоштовно).

Про сам концерт багато писати не буду, думаю нижченаведені відео найкраще передадуть враження та атмосферу цього вечора. Скажу лише, що це було найкраще та найграндіозніше шоу, яке я коли-небудь бачив до цього часу і вартувало потрачених зусиль та ресурсів на всі 200%.

City of Blinding Lights
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=YvTd_4cOetE[/youtube]

на пісні New Year’s Day люди на трибунах раптом повитягували білі прапори, простирадла, навіть папери, а люди під сценою – червоні, і вийшов такий собі гігантський польський прапор, явна якась змова, про яку ми не знали, такий собі флешмоб
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=Ui4F1VgF1sM[/youtube]

With or without you
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=hUSkmETCbnQ[/youtube]

Чумацький шлях з мобілок. Особисто я на рок-н-рольних концертах признаю тільки стару добру запальничку    Але це було прекрасно, дивіться самі
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=4BScsT78bgc[/youtube]

Pride, пісня стара як світ, з альбому 1984 року
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=ItmGkky5hZY[/youtube]

наші щасливі фізіономії після концерту     

Концерт закінчився в 23.30, десь з годинку ми добиралися в людському потоці до машини (60 тисяч робили паралельно те саме і тому це було досить довго). Ще раз повторюся, організація була бездоганна, починаючи від того, що з будь-якого місця було добре видно сцену і все що на ній робиться (тому власне турне називається U2 360 Tour), закінчуючи організацією руху після концерту (на кожному виїзді з стадіону та найближчих перехрестях регулювальники,  трамваї вишикувалися один за одним в нескінчену чергу, забираючи всіх з зупинок по домам).

07.08
В нас був заброньований готель близ маленького симпатичного містечка Пщина на південь від Катовіце, відвідати яке мені порадив один хороший знайомий. Від місця дислокації до готелю було приблизно 40 хвилин, які ми проїхали без проблем за допомогою того ж GPSу (окреме спасибі Смику за лінки на свіжі карти!  ). Поселилися в дуже комфортному номері в стилі 70-х (готель так і називається Styl70) - перфектний недорогий готель зі смачним сніданком, ідеальний для того, щоб переварити враження від грандіозного шоу, побаченого напередодні,  195 злотих / ~550 грн за 2-місний номер (сніданок івключено, парковка безкоштовно).

номер

готель

Відіспавшись, побродили пів-дня по Пщині, дуже гарного затишного містечка, в якому час зупинився і мабуть добре зустріти старість: 

В другій половині дня подалися в бік бувшої столиці Австро-Угорської імперії, як люблять інколи називати у Львові – бабці Австрії

To be continued…