Заповідник між Веселим та Новим Світом (стояли з боку Веселого)
Враження - супер. Спочатку заїхали на Арабатську стрілку, хотілося побачити місця, де навчився плавати в дитинстві. Вільного місця - повно, оплата - невисока, без тенту там робити немає чого - просто в наметі під таким сонцем не витримаєш спеки. В далекому дитинстві вранці весь наш помаранчевий намет (брали напрокат) обліплювали сонечка, я розважався тим, що зсередини збивав їх щиглями. В морі було повно креветок, крабів, руками ловили рибу-іглу. Через тридцять років вже нічого цього не побачив, спеціально плавав з маскою - за весь час знайшов лише одного невеличкого крабика, риби взагалі ніякої не помітив. Зі старих спогадів залишилося тільки мілке море (дуже добре навчати плавати дітей) і сила силенна комарів (чи це якась особлива мошка-гібрид комара й мухи). Ця мошка страшенно кусюча, вранці і ввечері обліплює суцільним шаром намет і тент, але на вигляд спокійна, злітає в повітря лише якщо її струсити. Лікується ця напасть тільки сильним вітром, якщо вітру немає - добряче псує відпочинок і в цілому приємну обстановку. На вихідні приїжджають гоп-компанії з Генічеська, тут вже як пощастить, хто опиниться поруч - деякі вмикають на повну потужність попсу і відтягуються хто як може, у будні дні відстань між наметами була десь метрів 50 - 100. По пляжу ходять продавці варених креветок і в’ялених бичків, креветки дуже смачні, ми їх там просто обжерлися.
Витримали на косі лише три дні, я використовував майже весь час, щоб навчити семирічну дочку плавати, нарешті мені увірвався терпець і я застосував "шокову терапію": зайшли граючись у море по шию, я взяв її за руки і кинув на метр вперед, де вона вже не діставала ногами дна. Попередній практичний і теоретичний курс не минули даремно - з воплями і сльозами дитина нарешті попливла до мене, і після того вже сама постійно чіплялася, щоб я її кидав на глибину ще і ще раз. Що ж, програму-мінімум ми виконали, і з радістю вирушили далі до наших друзів у Веселе - вони вже подзвонили, що прибули на місце і застовпили нам ділянку.
До Веселого дісталися близько півночі, вирішили переночувати в машині, а вже вранці вирушати на пошук друзів. Біля самого берега праворуч був асфальтований заїзд з дороги через мілкий струмок на парковку, там і перебули ніч. Від Веселого до заповідника тягнеться довжелезний пляж, десь посередині нього наступного дня зустрілися з друзями, разом поперетягали весь наш вантаж (як завжди, більша частина - куплені дорогою по оптових цінах фрукти й овочі). Машинку залишили на стоянці ліворуч від струмка, якщо дивитися на море. Стали в самому початку заповідника, на межі пляжу/каменів. Друзі вже розвідали місцевість - це був ідеальний варіант, оскільки можна було вибирати між звичайним гальковим пляжем праворуч і входом у море з каменів ліворуч. Тобто спускаючись від намету до моря, кожен вирішував, що йому більше до вподоби. Наш намет стояв метрах в 20 від моря на узвишші понад стежкою, друзі поставили свого трохи вище на горі ліворуч, а ще метрів на 5 вище у нас була величезна кухня/їдальня/вітальня - майданчик, над яким розтягнули збірного тента десь на 20 м2. Якщо рухатися берегом далі в заповідник, то вхід у море був лише з каменів, там було роздолля для нудистів і відлюдників, тому що кожен міг знайти собі ділянку, оточену величезними каменюками, де його ніхто не бачив.
Того ж дня до нас підійшов єгер, одразу ж заплатили йому на 10 днів наперед приблизно по 50 грн за кожний намет (за кухню не платили). Небо весь день було переважно хмарним, хоча іноді виглядало сонце. Море штормило спочатку трохи, потім з кожним днем усе сильніше. Погода була дуже нестійка, дощ ішов щонайменше два рази на день, хоча сонце теж з'являлося - як в Карпатах. За водою їздили до гарно облаштованого джерела у татарському селищі (назви не пригадую) вище по трасі від Веселого. Місцеві делікатеси купували в магазинчиках прямо на пляжі з боку селища. Пам’ятаю, одного дня пішли щось купити до магазинчику, саме розпогодилося і народ з Веселого потягся з матрацами й лежаками на пляж. Поки ми купували продукти, небо знову затягло хмарами і пішов дощ - відповідно назустріч нам знову йшли все ті ж самі відпочивальники з кислими фізіономіями. Особливо запам’яталися хлопець з дівчиною - цей юнак емоційно лаяв на всі заставки Небесну Канцелярію дуже образною інвективною лексикою, єдині два слова поспіль без матюків були "...этот отпуск!". Нам теж хотілося б більше сонця, хоча відпочинком були цілком задоволені. Позитив можна знайти у будь-якій ситуації. Купатися під дощем було дуже приємно - і море, і дощ були теплими, до того ж сильно дощило нечасто й від цього добре рятували намети й величезний тент у їдальні - ми ходили один до одного "в гості", грали в шахи, слова, карти, просто розмовляли про все на світі. Одного разу сходили через заповідник до Нового Світу - одержали чудові враження і від походу, і від самого курорту. Маючи гроші, там можна дуже непогано відпочити.
Валера провів дитячі роки в академмістечку в Абхазії на березі моря, він навчив нас як правильно заходити й виходити з моря у шторм. Найбільшу небезпеку становлять пінясті гребені хвиль - саме вони ламають шиї або оглушують людину у воді. Коли хвилі більше трьох метрів, то щоб вийти на берег "на ногах" треба спіймати хвилю у майже горизонтальному положенні ногами вперед, вона тебе підхоплює й тягне до берега, водночас ставлячи на ноги - залишається тільки швидко зробити кілька кроків, щоб втекти від наступної хвилі. Менші хвилі можна ловити вперед головою, так що вона виносить тебе прямо пузом на берег - це найбільше подобалося дітям, вони просто вищали від захвату. Але купатися ми їм дозволяли виключно під наглядом дорослих, тому що хвилі були справді небезпечними - я в цьому переконався на власному досвіді.
Одного разу коли я вже підпливав до берега, із заповідника вийшов чоловік з двома 14-річними доньками-красунями, очевидно вони відпочивали десь далеко серед каменів, вже зовсім забули про цивілізацію, і не замислюючись пішли до Веселого в чому мати народила. Про чоловіка я пам’ятаю тільки те, що він був, голі бронзові красуні мене просто зачарували, я втупився у них поглядом, роззявивши рота, і зовсім забув про бурхливе море. Саме нагодилася потрібна велика хвиля з пінястим гребенем, і так шандарахнула мене ззаду по потилиці, що я на якусь мить навіть про дівчат забув - це був чистий нокдаун з іскрами в очах і гулом в голові. Я подякував долі, що не знепритомнів, підплив ближче до берега, намацав ногами дно і похитуючись вийшов на берег. Коли розповів про це жінці, вона сміючись сказала що своє покарання я вже отримав і щось додавати їй немає потреби. Справді, в голові гуло аж до вечора...
Іншим разом довелося плисти рятувати якогось хлопця - він не розрахував сили, заплив досить далеко від берега й перелякався не на жарт. Ми з Валерою почули його відчайдушні крики про допомогу і кинулися в море, поки пливли мій товариш провів короткий інструктаж: я маю підплисти першим, якщо хлопець повністю втратив контроль і вчепиться в мене, не даючи рухатися самому, Валера дасть йому по голові, щоб оглушити і потім вже тягти на берег. Хлопець виявився не знесиленим, а лише переляканим - побачивши нас біля себе він заспокоївся, сказав що встиг нахлебтатися води, але поплив до берега сам, ми лише забезпечували супровід.
Мені не давав спокою великий стрімчак, який височив над нами метрах у 300 вгорі. Одного вечора я вирішив на нього видертися - заодно й помилуватися заходом сонця з висоти. Грунт під ногами був дуже сипучий, мені став в нагоді досвід Меганома, де іншого просто немає. На одному з таких сипучих гребенів я помітив з десяток великих чайок - вони теж ловили останні промені сонця, але побачивши мене злетіли у повітря, залишилася тільки одна. Я підходив до неї все ближче, проте вона не рухалася, навіть не повернула голову у мій бік. Коли я наблизився впритул, то зрозумів, що чайка мертва. Ніяк не міг наважитись доторкнутися до неї - проте цікавість нарешті перемогла, я обхопив її двома руками й почав обережно піднімати в гору. Чайка видала якийсь жахливий нестямний крик, випростала крила і злетіла в повітря, я від несподіванки ледь не втратив рівновагу і чудом втримався на гострому гребені - інакше й сам би полетів принаймні метрів на двадцять вниз до наступного. "От дура" - подумав я і рушив далі до скелі. Але дістатися місця, з якого вже можна було б на неї видертися, я не зміг - сипучий схил став надто крутим, схопитися руками не було за що, а ноги просто з’їжджали вниз - втративши контроль, тут можна було реально скрутити собі в’язи. Не дійшовши метрів 5-6 до скелі, завернув назад.
Наступного дня берегом кілька разів проходили еменесники зі штормовим попередженням - всіх відпочивальників просили йти до селища. Знялися з місця одна-дві компанії, інші залишилися. Якби ж то ми знали, що чекає на нас цієї ночі! Дощ поступово перетворився на справжню тропічну зливу, блискавки освітлювали небо майже безперервно, іноді їх було по 6-7 водночас, вода стікаючи зверху гуркотіла так, що навіть якби ми й хотіли, то заснути однаково б не змогли. Останньою краплею стала величезна каменюка (діаметром близько метра), яка скотилася з гори. Спочатку ми почули невиразний гул іншого тембру, ніж шум води, вітру й грому. Цей гул посилювався, і стало чути різкі удари - це шматок скелі вдарявся об інші камені. Ми розбудили доньку й вже були готові стрибати вниз і чимдуж бігти на пляж, коли гул припинився так само раптово, як і почався (наступного ранку ми знайшли цю каменюку - вона застрягла метрах в 30 вище від нашого намету; я спробував вирахувати можливу траєкторію падіння, якби її не спинили інші камені - ймовірність, що вона прокотиться через наш намет була десь 1/10).
Валера прийшов порадитися, чи не варто нам перейти хоча б на пляж - над ним не було гори, а відповідно й небезпеки обвалу каміння. Я вирішив не робити зайвих рухів й просто насолоджуватися шикарним штормом, Валера ще трохи повагався, але таки вирішив перебазуватися, ми допомогли йому обкопати намет на пляжі й повернулися до свого. Зібрали гроші й документи в невелику сумку, поставили її перед наметом, щоб можна було одразу схопити й тікати, і стали чекати подальшого розвитку подій. Ближче до ранку шторм став вщухати, злива припинилася і ми лягли спати. Прокинулися вже близько першої години дня, перше що я побачив, коли визирнув назовні, була... сумка з усіма нашими документами й грошима, що гордо стояла на узвишші перед наметом метрах в 2-3-х від стежки, якою всі відпочивальники ходили берегом...
Мимо проходили якісь люди і сказали що цей шторм наробив чимало лиха у Веселому - водою було знищено кількадесят гектарів виноградників, зруйновано міст через струмок і декілька будинків, у море позносило й затопило кілька машин у селищі. Я одразу ж побіг подивитися, чи не постраждала наша машинка. Ух, слава Богу, вона стояла трохи на узвишші, вода пішла довкола. Струмок за цей час перетворився на справжню повноводу річку, потім я дізнався, що в одній зі змитих ним у море машин загинула жінка... Також ми дізналися, що найбільше стихія розійшлася на морі - там, де ми бачили безперервні блискавки і спалахи, гуляли великі смерчі; якби вони дісталися берега, це була б зовсім інша історія... Отаким видався наш відпочинок - були і кумедні, і сумні моменти. Але я хочу сказати про найважливіше: відпочинок з друзями та однодумцями завжди буде вдалим незалежно від погоди, найголовніше - це хороша компанія, і щоб там не запланувала Небесна канцелярія, вашого настрою і вражень в цьому випадку їй ніколи не зіпсувати.
Logan MCV Laureat синій мінерал
0